25498160_10211544306823559_7427294892169794361_n

Найзапекліші бої – у серці воїна, а найвища перемога – перемога над собою”, – о. Андрій Зелінський, ТІ

– Отче Андрію, Ви часто говорите про філософію воїна, про військове лідерство. Який саме зміст вкладаєте в ці поняття?

– Ми живемо у надзвичайно рухливому та мінливому світі, який змушує нас адаптуватися до нових викликів, виробляти в собі здатність чинити опір тому, що загрожує самобутньому існуванню нашого народу, ефективному функціонуванню його держави. Сьогодення України – це фронт, і не лише на Сході, але й у свідомості кожного українця, у системі освіти та виховання, у системі індивідуальних та суспільних цінностей, у кожному вимірі суспільного та державного життя – скрізь, де ми ведемо боротьбу за “нову Україну”.

Упродовж майже чотирьох років збройного протистояння наші Збройні Сили зуміли наростити м’язи, чинять гідний спротив агресору. Настав час подбати про душу війська. Філософія, етос воїна – це ціннісні засади лідерської компетентності військовослужбовця. Вони окреслюють дух воїна і душу війська.

Революція гідності подарувала життя нашій спільній мрії, у нас з’явилася мета, обрій, до якого сьогодні впевнено прямуємо. У нас є мрія! А вона потребує боротьби. Саме там, де народжується мрія, народжується й воїн – особистість, яка не втомлюється боротися та жити заради перемоги. Перешкоди, труднощі, загрози на шляху до омріяної цілі неминучі. Ворог наступає не лише з боку лінії зіткнення. Він намагається підступно уразити саме серце воїна. І тому страх, зневіра, розчарування та нудьга – чи не найжорстокіші випробування. Адже вони змушують воїна зупинитися, завмерти у смертельному безрусі на шляху до перемоги. Не втомлююсь повторювати: найзапекліші бої – в серці воїна, найвища перемога – перемога над собою. Воїн гине не від кулі, а від зупинки на шляху до перемоги. Перемагає лише той, хто не здається!

– Тобто, виходить, що нині ми маємо два фронти: один – на Сході нашої країни, а другий – це фронт формування суспільства нової якості, який розпочинається із роботи кожного з нас над собою, з боротьби за себе?

– Саме так. І як на першому, так і на другому фронті саме війську належить одна із найбільш визначальних ролей. Аналізуючи процеси, що відбувалися у державі, Збройні Сили України упродовж років незалежності, доводиться констатувати: саме за два з лишнім десятиліття була частково втрачена така важлива для армії функція як «школа життя». В силу цілої низки причин, вона майже втратила здатність впливати на формування в Україні суспільства необхідної якості, ціннісної особистості. Прийшов час повернути Українському війську його душу – дух непересічної звитяги, дух відважного воїна та відданого захисника, дух особистої відповідальності за власне життя та життя своєї країни. Той самий дух, яким український воїн ось вже упродовж майже чотирьох років не припиняє дивувати світ.

А душею війська є передусім лідерство: здатність ефективно виконувати визначені завдання та забезпечувати постійний розвиток військового колективу, не зупинятися самому і допомагати іншим рухатися до остаточної перемоги. Для цього, зрозуміло, потрібен характер воїна. Він же гартується важкою працею над собою.

Саме лідерство є філософією воїна. Йдеться про систему поглядів, переконань, поведінкових механізмів, певних фахових компетентностей, які дозволяють за будь-яких обставин досягати визначеної мети. Воїн – це не професія, не фах, а тип характеру, життєва місія, особисте покликання. Він живе заради перемоги. Перемога, відтак, має втратити у нашій свідомості форму абстрактної мети, а стати чіткою вимогою повсякдення, конкретною ціллю на конкретний день, незабутнім смаком кожного особистого досягнення, зокрема в процесі підготовки офіцерів Збройних Сил України. Ця повсякденна цілеспрямованість, цей рух у напрямку перемоги над собою, над життєвими обставинами, над ворогом, підсилює нашу віру, дарує нам надію, дозволяє, зрештою, не підвести тих хлопців, які поклали своє життя на полі бою українського Сходу.

Ще раз повторюю: нашим Збройним Силам у цьому процесі відведена визначальна функція: гартувати особливу когорту громадян. Саме тут із вчорашнього, можливо не до кінця свідомого, не до кінця сформованого українця повинна виростати людина-воїн, яка здатна жити і боротися виключно заради перемоги. Однак цей процес відбувається не лише на лінії зіткнення. Це процес формування власної особистості, постійної та невтомної боротьби за себе, узгодження власного розуміння та особистих потреб із добром свого підрозділу, свого народу. Це – державницький спосіб мислення. І де ж, як не у стінах військових вишів нам слід його формувати!
Спілкуючись з військовослужбовцями, з курсантами, завжди наголошую: не переставайте вимагати від себе більшого! Ніколи не зупиняйтесь у своїх устремліннях! Обов’язково запитуйте себе щовечора: що я сьогодні додав до свого фізичного, емоційного чи інтелектуального розвитку? Чим збагатив свій дух? Лише постійний, невпинний рух дозволить вам дійти до перемоги.

Я часто диференціюю: військовослужбовець – це людина, яка виконує умови контракту і вимоги законодавства, а воїн – це тип характеру, це спосіб життя заради перемоги. У будь-якій сфері людської діяльності. Там, де з’являється мрія, неминуче народжується воїн. А кожна мрія потребує сили духу та впевненої боротьби за неї. Хочеш жити в кращій країні – її майбутнє в твоїх руках. Хочеш досягти якихось особистих успіхів,– маєш час для цього саме сьогодні, не завтра.

– Отче, не важко дійти висновку, що військове лідерство в умовах збройного
протистояння з агресором набуває нового змісту?

– Час вносить свої корективи у наше життя, а дійсність завжди кидає нам нові виклики. Вишкіл курсантів, який здійснювався до війни, носив швидше теоретичний, я б навіть сказав, дещо абстрактний характер. А перемог, погодьтеся, абстрактних не існує: у кожної своє ім’я, свої координати, свої «ттх». Так, на передовій молоді офіцери швидко адаптувалися до нових викликів, адже вирушили вони на війну з уже достатнім багажем знань та навичок, здобутих упродовж років навчання в Академії. Однак процес адаптації до нових умов вимагав від них постійного удосконалення та розвитку. А в цьому й полягає суть лідерства: ти не дозволяєш собі зупинитися, не втомлюєшся працювати над собою, не зраджуєш собі, своїм побратимам, своїй меті. Відтак, стаєш тим, за ким варто йти навіть у бій, до остаточної перемоги.

Сьогодні система виховання у нашому війську вже збагачена досвідом, набутим військовиками в ході збройного протистояння з ворогом. І це надзвичайно важливо. Як важливо й те, що у нас є достатньо інтелектуального ресурсу, щоб систематизувати
отриманий досвід, щоб трансформувати його у процес виховання та навчання наступних поколінь майбутніх офіцерів. Ми повинні надзвичайно прискіпливо ставитися до надбань курсантів, що пройшли горнило війни, використовувати їхній досвід для вишколу дійсно
бойових командирів. Адже нові покоління не «народжуються» і не «приходять», їх слід виховувати! При цьому не лише запропонувати їм необхідні знання, але й сформувати у молодого курсанта жагу до перемоги, бажання невпинного руху, загартовувати його дух як дух справжнього воїна!

Ми повинні також усвідомити, що удосконалення своєї особистості, набуття необхідних знань і навичок, формування лідерської компетентності у стінах видового військового закладу – це також боротьба. Адже скрізь, де людина зустрічає силу опору, в її душі формується воїн. І от саме вміння не зламатися, не зупинитися під час вишколу, зберігати вірність своїм життєвим принципам, навіть у дрібних перемогах над самим собою – це ще один суттєвий крок до нашої спільної перемоги.

Бесіду провів
Ігор МАХНО
Офіцер України 37
# 11-12 (82-83) /2017
(http://www.asv.gov.ua/…/o…/2017/officerukraine11-12_2017.pdf) стт: 36-37

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *