1

Оксана Стебельська: «Ситуація на Сході стала великим маркером людяності»

Оксана Стебельська STEBELSKA – співачка і скрипалька, автор творів, керівник і солістка музичного проекту «Українські барви» та BarvyProject band, голова правління ВГО “Мистецькі ініціативи” – ще від початку військових дій на сході України зайняла активну громадську позицію щодо підтримки українських військових як на фронті, так і на мирній території України.
Співачка поділилася досвідом і враженнями від спілкування з українськими військовослужбовцями, розповіла про співпрацю з Українською Греко-Католицькою Церквою та участь у різноманітних соціальних ініціативах, спрямованих на допомогу нашим військовослужбовцям та їхнім родинам.
ПЕРШІ ТВОРЧІ ПОЇЗДКИ ДО ВІЙСЬКОВИХ НА ПОЧАТКУ БОЙОВИХ ДІЙ
З початком буремних подій в Україні кожен, хто відчув свою відповідальність і потребу допомагати в найскладніші часи своїй країні, взявся активно підтримувати наших військових. І, звичайно, ми не стали осторонь і долучилися як група артистів, для яких небайдужа ця ситуація і люди, які на себе взяли основну частину оборони нашої країни. Наші військові потребують моральної, культурної, мистецької підтримки, часто просто психологічної розрядки. Тому в цьому загальному волонтерському русі, який зараз є в Україні, представники культури і мистецтва займають свою окрему велику нішу.
Я дуже добре пам’ятаю наші перші творчі виїзди до військових. На початку бойових дій ми їздили у тренувальні табори, зокрема в «Десну», з нашим музичним проектом «Українські барви», де відзначали з військовими День танкіста. І цікавим є той факт, що у цьому тренувальному таборі були люди різних професій, які тоді навіть військового досвіду не мали, не знали, як, приміром, управляти танком! Тобто, насправді це були журналісти, бізнесмени, лікарі, вчителі… І вже там, у тренувальному таборі, їх навчали військової дисципліни і конкретних військових навиків. Особливо тісно ми спілкувалися з танковим батальйоном «Звіробій». Коли хлопців відправили в зону АТО, ми з ними були постійно на зв’язку і часто приїжджали з концертами і підмогою. З групою артистів з гостинцями і концертом старались бути і на Пасху, і на Різдво. Звичайно, їздили ми не тільки до «Звіробою», а й до різних батальйонів – організовували такий собі тур на кілька днів зоною АТО і давали концерти військовим та й місцевим жителям. Загалом, таких поїздок було багато. Часто ми вирушали удвох із Романом Кукою, а коли була нагода, то й повним складом гурту «Українські барви».
IMG_6351
Що частіше туди приїжджаю, то відчуваю, як люди там змінюються. Вже є відчуття того, що ми разом, що ми велика єдина Україна. Навіть репертуар відповідний пишеться, щоб вселяти людям віру і надію, надавати їм підтримку і увагу, демонструвати, що ми разом, бо мої пісні завжди відповідають часу і настрою, як, наприклад, пісні «Україна єдина», «Йти до мети», «Впевненим будь завжди», «Нам потрібна любов» та інші.
ПРО НЕПЕРЕДБАЧУВАНІ ЗУСТРІЧІ І «ПРАВИЛЬНУ МОТИВАЦІЮ»
Часто в зоні бойових дій бували унікальні зустрічі з давніми знайомими. Наприклад, серед артилеристів зустрілися з військовим, який, як потім виявилося, був музикантом і якось ми перетинались на одному з концертів. Таких ситуацій було багато, що свідчить про те, що нашу країну захищають дуже різні люди. Але їх об’єднує одне – небайдужість і відповідальність перед своєю країною.
IMG_5205
Пригадую слова одного генерала, здається, під час концерту на День авіації восени 2017 року. Він тоді сказав: «Я вам дуже дякую, що ви так правильно мотивуєте наших військових». Ця фраза закарбувалася у моїй пам’яті! Колись військові не уявляли собі концертів без російських артистів, російських пісень. А зараз всі настільки зблизилися і зрозуміли, що лише українська пісня, українські артисти і спілкування зі своїми можуть дати найбільше відчуття єднання, підтримки і правильної мотивації, бо доля країни нам болить найбільше! Військові часто просять заспівати всім відомі пісні, такі як «Червона рута», бо можуть підхопити всі і співати гуртом. Але вже знають напам’ять і пісні з нашого репертуару, активно долучаються, підспівують і вигукують слова пісень.
Часто, коли їдеш виступати у шпиталь до військових і думаєш, що ж заспівати, спадають на думку ліричні, спокійні, патріотичні пісні, бо це місце, де є поранені на війні військові, яким боляче, які проходять складний курс лікування. А коли приїжджаєш, дивишся у вічі хлопців, спілкуєшся з лікарями, то розумієш, що треба додавати оптимізму, сили духу і виконувати музику життєстверджуючу, яка дає поштовх рухатися вперед, долати недуги, справлятись з труднощами і відволікатись від проблем, негараздів і болю.
СПІЛЬНІ ПРОЕКТИ З УКРАЇНСЬКОЮ ГРЕКО-­КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ
Цього року вже вдесяте відбудеться Всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці, яке започаткувала Українська Греко-Католицька Церква. Десять років тому під час першого паломництва, ми з Романом Кукою і музичним проектом «Українські барви» брали участь в організації цього заходу разом із Департаментом військового капеланства УГКЦ. І, звичайно ж, виступали під час мистецької частини паломництва. Відтоді ми щороку приїжджаємо і спостерігаємо певну трансформацію військовослужбовців.
Тоді, десять років тому, це був мирний час і люди не дуже відчували важливість професії військового. Я, чесно кажучи, теж не зовсім усвідомлювала, яка місія військових в Україні, на якій стадії знаходяться наші Збройні сили. Ситуація останніх років продемонструвала нам дуже багато проблем у військовому секторі, але й відкрила так багато позитивних, хороших рис у наших чоловіках, показала нам справжніх військових за покликанням, а не тільки за професією. Тепер військові паломництва стали більш духовні, емоційні, глибокі, з’явилась якась справжня щемка емоція.
Я відчуваю, що це паломництво є дуже потрібним. По-перше, воно дуже зближує і згуртовує, а по-друге, є духовною й емоційною підтримкою для військових. Під час спілкування вони часто кажуть: «Ми там для того, щоб ви тут жили, творили, працювали». Це означає, що кожен на своєму фронті повинен робити свою справу.
Зарваницяя
У вересні 2017 року, на дев’ятому паломництві, ми також були в Зарваниці і спілкувалися з військовими. Хлопці часто звертаються з проханням про розмову. Розумію, що часом словом, посмішкою, піснею ти можеш людині більше допомогти ніж лікар, який виписав якісь пігулки. Таке спілкування для тих, хто повернувся з війни, є також певною реабілітацією. Дуже важливе значення має активність Української Греко-Католицької Церкви в тому, щоб надати військовим і їхнім родинам максимальну підтримку – і духовну, і моральну, і матеріальну теж, щоб не залишати ці родини, особливо ті, які втратили своїх рідних, своїх годувальників. Думаю, що цього року ювілейне десяте паломництво військовослужбовців до Зарваниці буде особливим. Ми
старатимемось зробити його незабутньою подією для наших військових, які приїдуть вперше і для тих, хто вже десять років поспіль приїжджає на цю подію до Зарваниці.
З Українською Греко-Католицькою Церквою ми тісно співпрацюємо не тільки в рамках паломництва. Цього року з Департаментом капеланства вже провели кілька спільних заходів, серед яких: Святвечір з Блаженнішим Святославом для родин, які втратили рідних у зоні АТО, та Різдвяний концерт для Нацгвардії. У нас уже дуже тривала і постійна співпраця, яка дає мені багато нового в розумінні потреб і викликів сьогодення, часто приходить усвідомлення і переоцінка звичних речей.
Від 2000 року я щороку організовую концерти «Щасливого Різдва». І у 2016-му ми провели цей концерт спільно з Департаментом військового капеланства. Тоді на цю подію запросили наших військових та капеланів. Владика Михаїл (Колтун) (військовий єпископ, керівник Департаменту військового капеланства ПК УГКЦ – ред.) мав промову-звернення до всіх військовослужбовців. Звертався з тим, що кожного року Різдво дає нам надію, впевненість, таке, знаєте, переродження і віру в те, що все буде добре, якщо ми відчуваємо, що сила є в наших руках, якщо ми впевнені в нашій правді і в тому, що Бог з нами.
DSC_9735
ПРО УЧАСТЬ У МУЛЬТИМЕДІЙНОМУ ПРОЕКТІ КАНАЛУ 1+1 ТА ЖУРНАЛУ VIVA! «ПЕРЕМОЖЦІ» ТА ГРОМАДСЬКУ АКТИВНІСТЬ
Ще один виклик, з яким українське суспільство має впоратися, – це налагодження умов повноцінної життєдіяльності для людей з інвалідністю, яких з початком війни у нас побільшало. До цієї проблеми привернув увагу мультимедійний проект каналу 1+1 та журналу VIVA! «Переможці». Він про тих, хто втратив на війні кінцівки, але не втратив сили духу.
Мета проекту – привернути увагу до військових, сприяти розвитку психологічної реабілітації та спортивного протезування ветеранів АТО. Від самого початку ми були залучені до проекту, брали активну участь у першій презентації в Києві та у презентаціях в інших містах світу. Ми дуже зблизилися з хлопцями-героями. Хоч вони й втратили кінцівки на війні, та часто демонструють таку силу волі і такий оптимізм, що захоплюєшся і сам у них багато чому вчишся.
DSC_3537
Згадуються мені особливі моменти на наших концертах, вечірках, подіях. Зокрема, влітку 2017 року я організовувала концерт-дійство «В ніч на Купала», на який, як і зазвичай, запросила військових. Серед гостей був військовий, учасник проекту «Переможці», у якого протези двох нижніх кінцівок. І коли він звівся з місця й почав танцювати, зал просто вибухнув! Всі склали йому компанію і закрутились в коломийці. Це було дуже зворушливо…
В Україні зараз проводиться багато різноманітних фандрайзингових акцій, метою яких є збір коштів для потреб військових, зокрема й на придбання нових сучасних протезів. Серед таких і спортивний марафон, в якому ми з отцем Любомиром Яворським взяли участь, щоб допомогти придбати протез для одного з військових. Восени 2017-го я також бігла марафон у Львові, щоб допомогти зібрати кошти на протез для однієї молодої красивої дівчини, яка втратила кінцівку на війні.
Зараз дуже багато волонтерів допомагають також переселенцям і дітям військових. Як голова правління Всеукраїнської громадської організації «Мистецькі ініціативи» я теж організовую різноманітні заходи для підтримки дітей переселенців з зони АТО. Так, щороку на День захисту дітей, 1 червня, проводимо дитячі свята, фестивалі, конкурси,
концерти з подарунками, частуваннями, майстер-класами…
Підбиваючи підсумки, хочеться сказати, що ця трагічна ситуація на сході України, яку в нас називають АТО, стала дуже великим маркером людяності. Люди розділилися на тих, кому байдуже, хто переймається лише власним бізнесом, грошима, і на тих, кому моральні цінності, чуйність і небайдужість до долі країни й людей не дозволяють стояти осторонь. Одні йдуть добровольцями на фронт, інші стають волонтерами, хто працює в тилу, на культурному чи дипломатичному фронті, хто просто робить якісно свою роботу – у кожного своє покликання. Та усі єдині у спільній меті – жити в Україні
мирній, вільній і процвітаючій.
Дякуючи усім тим, кому небайдужа доля країни, хто відгукується на різні ініціативи чи й ініціює власні, живе віра й надія в те, що ми можемо бути разом, що війна закінчиться і буде в нас все добре. Сподіваємося, що ті втрати, які ми, на жаль, зазнаємо, наша спільна праця не будуть марними, а приведуть нас до перемоги і стабільності в нашій країні.
З журналу “Капелан” (Вип.6)

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *