IMG_3469

Свято Всеукраїнської національної пам’яті

11 червня в с. Пикуличі поблизу Перемишля (Польща) відбулося ссвято національної пам’яті воїнів Української Народної Республіки (УНР) та Української Галицької Армії (УГА), які загинули у часі національно-визвольної боротьби на теренах Перемишля і в його околицях

Сюди приїхало духовенство із Сокальсько-Жовківської єпархії на чолі з владикою Михайлом (Колтуном), чисельні українці із Львівщини, а також українська громада Польщі.

День молитовної пам’яті розпочався в катедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя, що в Перемишлі, Архиєрейською Божественною Літургією за померлих у боротьбі за незалежність. Молитву очолили: владика Євген (Попович), Митрополит Перемисько-Варшавський, та владика Михайло (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовківський, керівник Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. З архиєреям співслужили єпархіальні священики та військові капелани-священики.

Слово повчання промовив владика Михайло, який зазначив, що в історії людства траплялися різні ситуації, які провокували один одного до гріха, ненависті та ворожнечі, однак сьогодні прийшов час проявити один до одного прощення і християнську любов, через яку продовжуємо жити та творити нову цивілізацію, а в ній – нові відносини.

«Ми сьогодні солідарні з тими, що загинули для того, щоб ми жили і не допустили ворожнечі. Нашим обов’язком є пом’янути загиблих і заручитися їхньою поміччю, щоб ми могли жити у мирі. Тим самим хочемо їм воздати, хочемо їх привести перед Престіл Всевишнього, молитися, щоб Господь упокоїв їх у своїм Царстві, а нам дав тихе, мирне, благоугодне життя; щоб ми, дивлячись на цю минувшину, яку ми так з болем переживаємо, сьогодні могли відчути між нам Царство Боже, до якого ми йдемо разом. Був час гріховного засліплення, ми всі про це знаємо. хоч це гріховне засліплення ще по цей день триває, не тільки у протиріччях минувшини, але і тепер. Чи ж ми не сваримося? Чи ми не гніваємося? Чи ми не злочинствуємо? Це ж гріх, який ділить нас у житті! Але ми каємося, сповідаємося, миримося. Нам Бог дав розум, щоб ми у гніві не засинали, в гріхах не жили, а за словами Святого Письма, “до заходу сонця мирилися”. Ми повинні по-християнськи сприймати цей світ, бо це Богом даний нам світ. Господь велить нам  миритися, у любові жити. Це є будучина, це є доля, це є наше покликання до життя» – наголосив Кир Михаїл.

Після Літургії понад 2000 учасників, молячись Славні Таїнства вервиці, а також співаючи патріотичні і релігійні пісні, пройшли пішою ходою з Перемишля до військового цвинтаря у селі Пикуличі, де спочивають вояки Української Народної Республіки та Української Галицької Армії. На військовому цвинтарі відслужили панахиду та висловлювали промови про пам’ять та повагу до героїв двох братніх народів.

Історична довідка:

До Першої світової війни на теренах Пикулич були побудовані військові казарми, як запліччя фортеці Перемишль. Після розпаду Австро-Угорщини три позаказармові об’єкти використовували як табори для полонених, здебільшого українських вояків.
У 1919 році в таборі перебувала максимальна кількість полонених – близько 30 тисяч осіб. Брак будь-який санітарних умов та довготривале погане харчування спричинило спалах епідемії тифу, туберкульозу та інших хвороб. Як наслідок, щодня помирало близько 100 осіб. Хворобами заражалося і місцеве населення Пикулич, навколишніх сіл та Перемишля. Стривожена місцева влада вимагала від комендатури табору виправити небезпечну ситуацію. Лише на початку 1921 року табір було ліквідовано.
До весни 1920 року померлих ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань вибрано місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикулич. Упорядкуванням цих місць займалися українці, долучилися й місцеві селяни та молодь з гімназії.
1921 року на цвинтарі відбулася перша панахида. До 1922 року цвинтар повністю впорядкували. У роботах взяли участь близько 10 тисяч осіб.
На початку 1924 року були ексгумовані та перенесені на територію цвинтаря останки захоронень із сусідніх полів в Пикуличах, Бакончицях і на теренах Засяння. Через кілька років цвинтар облагородили і на кургані, написаному на одній зі спільних могил, встановили пам’ятник заввишки 8 метрів у вигляді хреста із написом: „Борцям за волю України”. Автор пам’ятника – Олена Кульчицька.
Щороку, аж до 1946 року, з Перемишля до цвинтаря ходила релігійна процесія і відправлялася панахида за загиблими героями – борцями за свободу України. У наступні роки під час Зелених Свят тут проводилися релігійно-патріотичні маніфестації українців Перемишля та прилеглих територій. Після Другої світової війни цвинтар і хрест знищили.
У 1989 році цвинтар відбудновлено. Назву „Український військовий цвинтар” встановлено 1994 році. У 2000 році цвинтар збільшено, 7 липня на його територію урочисто перепоховано останки 47 членів УПА, що загинули під час боїв 1946 року.

Повідомив о. Василь Крушельницький

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *